Я стою на распутье,
Предо мною два пути
Один влево ведет,
Другой прямо идет.
Может влево повернуть,
Туда где шоссе
И пальмы по-обочинах растут.
Девочки вдоль дороги стоят
Тебе поцелуи воздушные дарят.
А ты летишь на такси
Везут тебя в казино
Где денег полно.
Пачками лежат
Тебя манят и мозг туманят
В ресторан повезут,
Нальют, даже губы утрут.
В отеле уложат, укроют
Утром разбудят, напоют.
Плохо одно, впереди нет ничего.
Путь кончиться земной, закопали
И поминай как звали.
А есть прямой путь
Сразу Библию в руки дают
Ого-го, а дорога какая крутая
Да еще камни на дороге лежат,
Да ещё пешком надо идти по тернистому пути.
И никакого тебе такси.
А может назад повернуть,
Что б шею себе не свернуть
На змею можно нечаянно наступить
А она может укусить
Лев где-то там рычит
Кровь в жилах кипит.
Библию в руках держу,
Трясусь, но иду.
Одно утешает
Свет какой-то такой неземной
Впереди сверкает.
А как интересно до него дойти
Посмотреть, что там в нём внутри.
Да, я знаю, это есть город изумрудный, святой,
Который источает свет неземной
В городе том святом
Мой Отец и его Сын живут
Да, я знаю, Они меня ждут.
гоменюк михаил,
г.гайсин, украина
гоменюк михаил владимирович, пришел к Иисусу в 2004 и полностью посвятил свою жизнь Богу. сейчас пишу стихи e-mail автора:lichmanyk@mail.ru сайт автора:личная страница
Прочитано 2942 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
